Ласкаво просимо до перехресть української історії
Ласкаво просимо до віртуальної виставки «Перехрестя української історії». Наш простір поділено на 5 символічних кімнат. Північ, Південь, Захід та Схід символізують походження тих чи інших рис української культури, а Козацький центр поєднує їх у одну складну ідентичність. Ми щиро запрошуємо вас дослідити кожен із цих шляхів та артефакти, які їх представляють, зрозуміти культури та країни, які доклалися до комплексної вишивки-спадку, який формує сучасну Україну та живить українську ідентичність. Під час виставки запрошені українські археологи розкажуть про найцікавіші деталі та об'єкти в нашому просторі. Зичимо гарної подорожі українською історією!
Stop 1. Багата історія
Україна шириться поза межами карт та географічних позначок. Це найбільша країна Європи з історією, що тягнеться зі стародавніх часів, а багатокультурна спадщина супроводжує її цим довгим та складним шляхом. Тисячоліттями наша територія була справжнім фронтиром, місцем, що об'єднувало культури, ідеї та шляхи людей з різних куточків світу, кожен з яких залишив неповторний вплив на Україну та її мешканців. У цій подорожі простором та часом ми запрошуємо вас дослідити історію українських земель, від трипільських мегапоселень до пам'яток кочовиків бронзової доби, від грецьких та варязьких мореплавців аж до закладення фундаменту сучасної української державності славнозвісними козаками. Ми скористаємося різними видами транспорту, притаманними нашим предкам – санчатами, возами та численними човнами. Саме завдяки битим нашими попередниками шляхам ми бачимо сучасну українську культуру такою, яка вона є.
Всеволод Івакін
Артефакти, а також археологічні об'єкти та культурні нашарування, де вони знаходяться, бо вони ж, відповідно, не висять у повітрі, дуже важливий контекст — це основні джерела інформації про життя давньої людини, яке ми маємо реконструювати. Якраз фіксацією та вивченням цих об'єктів, артефактів та культурних нашарувань і займається археолог. Просто артефакти, вони з'являються в музеях, а вже це залежить від експозиції та від характеру музеєфікування. Іноді ж фіксуються і об'єкти, і культурні нашарування, і також відображаються в музейних експозиціях.
Світлана Іванова
Саме артефакти є найважливішим джерелом для вивчення дописемної історії давньої України. Завдяки тим артефактам, які знаходять при розкопках поселень або при розкопках поховальних пам'яток чи скарбів, можна реконструювати матеріальну та духовну культуру населення, яке залишило ці артефакти, їхній соціальний устрій, їхні торгівельні зв'язки, їхні міграції або войовничі походи. Звісно, це в тому аспекті, який надає нам археологія.
Stop 2. Західні впливи
Спершу ми прибуваємо на непідкорений захід близько семи тисяч років тому. Пересуватимемось на санях, адже колесо ще не винайшли. Весь глиняний посуд у цій кімнаті виготовлено представниками Кукутень-Трипільської культури. Ці перші землероби мідної доби були справді унікальним феноменом, притаманним землям сучасних України, Румунії та Молдови. Трипільці приборкали проривні технології свого часу та створювали численні керамічні об'єкти, що вражають і нині. Багато виробів об'єднує витончений орнамент, в якому ввижаються небесні символи – сонце, місяць та комети. Часто тут можна побачити і доісторичних людей та тварин. Поселення трипільців вражали своїми розмірами та були чи не найбільшими скупченнями людей в добу міді. Саме через розмір їх подеколи називають мегапоселеннями. Одне із найбільших, Майданецьке, охоплює територію, яку займали б три національні ботанічні сади імені Гришка в Києві. Ці пам'ятки – унікальна можливість краще зрозуміти, як формувалися спільні простори, суспільства, конфлікти та культурний обмін в сиву давнину.
Анжеліка Колесниченко
Взагалі, трипільці будували багатоповерхові будинки, а після їхнього спалення такі будинки залишають... це називається площадка українською, але це лінза перепаленої глини, яку ми потім і розкопуємо. Так можна відшукати збережені відбитки різних елементів споруди, наприклад, балки.
Світлана Іванова
Ну, перш за все, трипільців вважають першими хліборобами України. І завдяки їм в Україні з'явилося вільне землеробство. Дослідження буквально останніх років довели, що трипільці використовували органічні добрива. Трипільці знали упряж тварин, це бики. Ми маємо статуетки глиняні, фігурки биків. Вони знали сани. В’ючний кінь, кістки такого коня були знайдені на поселенні Більшовці. Інновації були також в гірській справі. Тріипільці не тільки використовували метал, не тільки його обробляли, але вони його й видобували. І хімічний аналіз деяких артефактів мідних показав навіть, з яких копален цей метал брався, де він добувався. Дослідники, які займаються металографією, виділяють трипільське вогнище металообробки. Тобто вони мали свої власні технології. І можна казати, що ця металургія Трипільської культури, вона заклала основи металургії подальшої бронзової доби. Також інновацією була монументальна архітектура. Це ми знаємо завдяки мегасайтам, але не тільки. Укріплення навколо мегапоселень свідчать про це. А також всередині мегасайтів були так звані мегаструктури. Це великі приміщення, як наприклад в поселенні Небелівка був розкопаний храм, який мав площу 1200 квадратних метрів. Археологи вважають, що частина цих інновацій була власне трипільською, а частина була прийнята від цього балканського населення, яке мігрувало на територію Трипільської культури.
Stop 3. Кочовий схід
Застрибуйте на запряжений волами двоколісний віз та вмощуйтеся позручніше, адже на нас чекає шлях через обшири Українського Сходу. Колісний транспорт нарешті з'являється тут, в українських степах, і відстані стають здоланими для жителів тутешніх місць. Ми ж подорожуємо у неосяжний світ бронзової доби, понад чотири тисячі років тому. Українські землі налічували вдосталь різноманітних культур бронзової доби, та найвідомішою, скоріш за все, буде Ямна. Їхньою спадщиною є тисячі курганів, що зачаровують різноманітними поховальними обрядами та оповідають про суспільний устрій, релігію та спеціалізовані знаряддя. Деякі з них потрапили до цієї кімнати. Для Ямної культури ідеї простору, влади, та суспільства вже набували конкретних обрисів та створювали підґрунтя для появи майбутніх великих цивілізацій Старої Європи, що також не забаряться на територію сучасної України.
Анжеліка Колесниченко
Особлива риса ямних поховань — те, що вони вкриті червоною вохрою. Вони повністю вкривали своїх померлих червоною вохрою. Мабуть, не завжди повністю, але ми знаходимо сліди вохри під час досліджень. Мабуть, ці обряди можуть оповісти, як вони уявляли життя після смерті. Можливо, цей культ був пов’язаний з гріхом. Наприклад, вони вважали, що всі повинні приходити у нове життя чистими.
Світлана Іванова
Вважається, що населення ямної культури розмовляло на індоєвропейській мові. Вперше прабатьківщину індеєвропейців став шукати ще 100 років тому сер Гордон Чайлд. Він дійшов висновку, що вона була у Причорноморському степу між річками Дніпро та Дон. Цю ідею розвинула Марія Гімбутас, яка вже зв'язала цих перших індеєвропейців з ямною культурою. На її погляд, населення ямної культури було першими індеєвропейцями. І цю точку зору прийняли багато археологів. Але проблема в тому, що не знаючи писемності, неможливо 100%-во вирішити, якою мовою розмовляли ті чи інші народи. У 2025 році в журналі «Nature» вийшла стаття Йосипа Лазарідіса з командою про походження індоєвропейців на тлі даних палеогенетики. Для ямної культури притаманна така особлива ямна генетика. Найдавніша ямна генетика була виявлена на території України, на поселенні Михайлівка на Херсонщині. І ця генетика склалася ще до появи ямної культури, десь у 3700-3600 роки до нової ери. А ямна культура склалася десь близько 3300 року до нової ери. Тому спочатку складається генетика, яка притаманна тому народу, а потім ці люди вже формують ямну культуру. Але остаточні висновки тільки на даних палеогенетики, звісно, не можна робити, бо мова цього населення нам невідома.
Stop 4. Колонізація півдня
Сонце сліпить очі. Повітря пахне морем. Ви опинились на Півдні, куди прибуває цивілізація, вплив якої в європейській культурі неможливо переоцінити. Давня Греція. Шляхами вправних мореплавців ми рухатимемося на відповідному транспорті – Триремі. Об'єкти та витвори мистецтва давніх греків дають змогу зазирнути туди, де новостворені міста стали осередками культури, ремесла і точкою дотику різних народів. Саме так стара Європа прибула на українські землі з її філософіями, богами, амфорами та думками про те, що культура – це не лише красивий посуд. Кожен артефакт у цій кімнаті представляє міфи, богів та філософів світу давньої Греції. Чорне море та його річки сплелися в велетенську систему торгівельних шляхів. Греки з часом підкорили все Північне Причорномор'я, здіймаючи паруси водами регіону. Вони збудували численні міста-колонії, зокрема Херсонес, Пантикапей, Тиру та Ольвію.
Анжеліка Колесниченко
Грецькі колоністи у Північному причорномор’ї привозили усе, що вони використовували, та з чим жили, з Греції. Ба більше, вони привезли свої традиції у демократії, релігії, та різних аспектах їхнього суспільного життя.
Stop 5. Вікінги з півночі
Ступаючи на борт лодії, ми розпочинаємо подорож на північ, у часи Київської Русі. Ця середньовічна держава була серцем Європи понад 300 років від рубежу 10-го століття. Представлені артефакти цього часу є вікном у світ вікінгів, які прибули на північ українських земель зі Скандинавії — не загарбників, а учасників глобальної економічної системи своєї доби. Пойменувавши ці землі Гардаріки, "земля міст", варяги, спільнота, керована законами, вірою та силою, стали частиною своєрідного соціокультурного комплексу, складного і неповторного. Складність увиразнює і зустріч язичництва з християнством, що доклалася до формування багатошарової ідентичності Київської Русі. Це історія про розвиток, порядок та культурний поступ, промінь яких впевнено летить крізь віки та наше самосприйняття донині.
Всеволод Івакін
Складне питання. Мабуть, тому, що ядро цієї держави утворилося саме на території України, на території моєї батьківщини. Воно утворилося у дуже цікавій географічній локації на межі лісової та лісостепової зони, на перехресті між християнським світом Західної Європи, мусульманським Сходом і умовним візантійським Півднем та язичницькою Північчю. І звісно, саме це поєднання дуже цікаве, бо тут були задіяні, скажімо так, впливи з усіх сторін, з різних культур, і все це у такому плавильному казані давньоруської держави переплавилося і привело до досить цікавих результатів. Для скандинавів, як ми знаємо, відстані не існувало, бо вони займалися далекою торгівлею. Ми й сьогодні знаємо, що сутність далекої торгівлі полягає у великих переходах. Вони доходили до південного узбережжя Каспійського моря на Сході, були в Іспанії, були, судячи з усього, на Сицилії, але в Україні це, можливо, якраз острів Березань. Це одна, західна точка, якої вони сягали. Про це нам каже рунічний камінь, який є в експозиції. Ще один камінь (якщо вже час збирати каміння) трішки пізніший, але на ньому написано що скандинавського походження Рюрикович міряв по льоду відстань між Кримським узбережжям та Таманським півостровом. От йому це було, мабуть, важливо теж для торгівлі чи задля чогось іншого. Це от у нас на території України найпівденніші локації вікінгів.
Анжеліка Колесниченко
Рунічний камінь – це неймовірний артефакт в українській археології. Якщо я правильно пам'ятаю, це єдиний артефакт з рунічними написами в регіоні. Березанський камінь знайшли у 1905 році під час розкопок професора фон Штерна. Цей артефакт – найкраще свідоцтво з історії подорожей вікінгів з півночі на південь. Зазвичай вікінги використовували річкові шляхи для своїх подорожей.
Stop 6. Центр
Те, що вода бентежна шумкотить порогами, дає розуміння, що ми спускаємось Дніпром, найдовшою річкою України. Спускаємось спритно в козацькому човні – чайці. А ваш погляд, блукаючи кімнатою, натрапляє на артефакти, що оспівують часи козацтва. Козаки були суспільною групою, що з'явилася в пониззі Дніпра на славетному Запоріжжі, поміж осілим та кочовим світами. Опанувавши Дніпро та Чорне море, козаки діставалися аж до берегів Криму, Константинополя і Кавказу, як і до Хаджибея – місця, де зрештою здійметься Одеса. Часто вшановані як воїни, козаки були також видатними мандрівниками, розвідниками, рибалками, дипломатами та поетами степу. Хоча слово «козак» має коріння в тюркських мовах, явище як таке набуває форми та сенсу лише на українському фронтирі, що об'єднав у собі потяг до війни, демократію, християнство та самоствердне і життєдайне відчуття гідності. Маючи навколо себе Османську імперію, Кримське ханство та Річ Посполиту, молоде, на відміну від своїх сусідів козацтво маневрувало між цими політичними потугами аж до формування власного державного утворення.
Всеволод Івакін
Звісно, це казацьке барокко, яке ще називають українським барокко, а іноді мазепинським. Наявність цього факту свідчить про наявність у суспільстві українського 17-18-го століття соціального прошарку, верстви, яка була не лише військово-політичною елітою, але й носієм, як це правильно сказати, рецепієнтом художньо-образних конструктів автентичного українського культурного стилю. Тобто наявність історико-культурних пам'яток в українській архітектурі, музиці, іконопису якраз свідчить про розвиток та культивування козацького барокко та підкреслює культурну потужність та й політичну, мабуть, міцність держави Гетьманщини. І козацька спадщина, і давньоруський спадок, як на мене, сформували основи сучасної української культури. І, в основному, саме цей синкретизм зберігається і по цей день. Можливо, я помиляюся, але як ми були між умовним сходом і заходом, так ми і залишаємося, чому, в принципі, іноді і світла не буває.
Анжеліка Колесниченко
Козаки і справді були великими курцями. Я думаю, що куріння було соціальною практикою, яка об’єднувала людей. І куріння допомагало взаємодіяти з людьми, скажімо, з одного суспільного прошарку. Так, вони, мабуть, курили забагато. Цікаво, що для археологів куріння — дуже гарна тема для досліджень, бо ми знаходимо багато люльок з різними орнаментами. І задяки цим люлькам можемо розповісти про час, про хронологію, та про події, які відбувалися там, де конкретна людина втратила свою люльку.
Світлана Іванова
Є такий істориатив, особливо його використовують російські видання, що Одеса є російським містом, і так було завжди. Але це не так. Ми можемо говорити, що навіть з кінця XV століття, згідно з польськими літописами, на півночі Одеської області були місцеві козаки, які жили біля ріки Саврань, що впадає в Південний Буг. У XVI та XVII столітті на цій території часто з'являлися й козаки, які приходили сюди з Запорізької Січі і грабували татарські поселення і турецькі фортеці. На початку XVI століття вони пограбували навіть Аккерман. Коли російська імператриця Єкатеріна ІІ в 1775 році розпустила Запорізьку Січ, то частина козаків втекла на територію Туреччини. Турецька влада надала їм для життя територію біля Хаджибею, тобто Одеси, біля Аджидеру, тобто Овідіополя, біля сучасної Паланки. Частина козаків пішла навіть на Добруджу і була утворена так звана Задунайська Січ. Але з російської сторони також використовували козаків. В 1790 році було створено так зване Причорноморське козацьке військо. Його очолив так званий гетьман князь Потьомкін. І він надав козакам для проживання, для використання території між Дністром та Південним Бугом. Козаки брали участь у штурмі Хаджибея. Потім частина козаків залишилася навіть будувати Одесу. І біля Одеси дійсно існує кладовище козацьке, так зване Сотникове кладовище. Біля Одеси є й старовинні козацькі хутори, які зараз стали українськими селами. Це Нерубайське, це й Усатове та інші. І перше поховання на цьому кладовищі датується 1791 роком. Тобто ще до заснування Одеси, до штурму Одеси, тут вже було поховане немовля Іоанн на цьому козацькому кладовищі. Там багато є поховань з символами. На початку XXI століття почувають себе українцями 60% населення Одеси. Тобто те, що Одеса — російське місто, це міф.
Stop 7. Тяглість традицій
Україна — це плід послідовних зусиль, що збирались у цілісність із цеглинок різних культур та народів. Від містичних символів Трипілля на кераміці та величної архітектури грецьких міст, до подоланого возами, що так вперто тягнуть воли, степу, та порогів, підкорених козацькими чайками, кожна доба залишила слід, на який орієнтуються і досі, хоч і несвідомо, неповністю, непрямо. Україна — це точка збігу, де час, традиції, мови та ідеї перетинаються впродовж століть у перечутті долучення нових культур. Крізь ці кімнати ми разом перетнули не одне тисячоліття. Кожен артефакт тут є нагадуванням про взаємодію численних культур, які сформували та вели Україну її невизначеним шляхом. Ми дякуємо особисто кожному, хто долучився до нас у цій довгій та захопливій подорожі. Наостанок, не забувайте про свій багаж, який варто передати надалі — емоції, враження та нові знання. Це саме те, що допомагає осягнути нашу історію та світ навколо нас.
Всеволод Івакін
Цікавить можливість реконструювати життя людини, яка, умовно, мешкала тисячу років тому. Захоплює певна детективність та схожість на кримінальне розслідування, скажімо так, бо у нас залишається трішечки від того, що відбувалося, і ми відновлюємо якісь процеси по цих крихтах. Це цікаво, як на мене. Ваша виставка, і ми про це багато говорили, як на мене, відображає силкритичність і багатоморфологічність нашої культури. Це одна з основних, як на мене, цінностей, бо це не однозначна чи однакова культура. У нас є багато регіонів, вони зараз зберігаються, вони різняться, і вони цим цікаві, і були цікаві і раніше. Наша позиція цього фронтиру зумовлює багато наших складностей, але і багато цікавинок з нашої історії, як минулої, так і сучасної.
Анжеліка Колесниченко
Люди, крок за кроком, можуть відчути та дізнатися нашу історію від Бронзової доби, або навіть раніше, до 18-го століття. І ця вистава демонструє унікальні артефакти, наче маркери, дороговкази кожним вкрай важливому етапом нашої історії. Я сподіваюся, що відвідувачі насолодяться цим та спробують відчути нашу культуру. Бо події, які відбулися в минулому, справді нашу ідентичність нині. Ми використовуємо елементи демократії, грецької демократії, й сьогодні. І у тій ситуації, в якій Україна зараз, вкрай важливо пам'ятати ці точки, ці умови нашої історії, історії України. Тому що зараз наше минуле створює і наше майбутнє.
Світлана Іванова
Я би хотіла, щоб люди зрозуміли з нашої виставки, що українська культура відносно складна, бо тут поєднуються українські народні традиції з історичним розвитком України. Культура змінювалася, вона не стояла на місці. З іншого боку, українська культура зазнала впливу сусідніх народів і всотала у себе щось інше, що осмислила, і воно не є чужорідним. Також Україна в культурному плані не є монолітом, бо різні регіони мають якісь відмінності. На мій погляд, в духовному вимірі це унаочнюють різні типи орнаментації вишиванок. Бо різні історичні області України відмінні за орнаментацією та кольоровою гамою вишиванок. Це один з проявів такого розмаїття.